Повірила...

Мабуть, зустрілись ми даремно…
Та жаль, що не сказав про це відверто.
Мабуть, не варто було й починати…
Тепер за це я маю лиш страждати…
Навіщо я повірила? Для чого?
Чому не зрозуміла я нічого?
Чому відкрила серце й душу?
Яку закрити тепер мушу…
За ті секунди і хвилини щастя
Розплачуюся я нещастям…
І кожний день і знов, і знов, - 
Я розумію - ти пішов…
І не важливо вже про що ми говорили…
І не важливо чи ми взагалі любили…
Чи ти любив, чи просто говорив?
Чи то лиш сон, його легкий мотив?
Є лише факт,що «нас» уже немає…
І лиш Буша усе те пам’ятає…
Бо саме там побачила Тебе…
А погляд твій зустрів мене..
І якби цього не було,
То не страждала б я давно!
Ти лиш руйнуєш мою душу,
А я тебе забути мушу…
Як не банально, але серце все ж розбите…
Чи не підкажеш, що мені робити?