Мій дивний сон, моя чарівно казко, Моє незвідане...

Мій дивний сон, моя чарівно казко,
Моє незвідане світання,
Даруєш, коли поруч, стільки ласки,
Що неможливо стримати бажання...
***
Мій дивний сон, моя чарівно казко,
Моє незвідане світання,
Даруєш, коли поруч, стільки ласки,
Що неможливо стримати бажання.
Моя безодне, обрію рожевий,
Ти мій чудесний жар,
Життя мого благання,
Моє ти сподівання,
Із неба Божий дар.
Як голос твій почую,
Сніжинкою я стану,
І прошепчу тихенько:
- Коханий мій, коханий…
Тепло твоє відчую –
В краплинку перевтілюсь,
Й ранковою росою
З тобою знов зустрінусь.
Чи, за ще містом сонним
Я випаду туманом…
Коли будеш в дорозі,
Окутаю кафтаном…
А холодом озвешся…
В Пороші загублюся…
Метелицю покличу,
І Вітрові вклонюся.
Нехай мене сховають
від стужі отакої,
Щоб інеєм на гіллі
Чи іншою красою,
Зустрітися в дорозі…
Зустрітись знов з тобою…

******

Гілка торкнеться об шибку,
Вітер зітхне за вікном –
Серце тремтить, як билинка,
Може це ти? Ти прийшов!?!
Може з важкої дороги?
З радості? Можливо з тривоги?
Може схотів ти зустрітись?
Чи просто так подивитись?
А може тому, що стомивсь?

******
Затишшя всюди,
На сонне місто опустилась ніч…
І лише зорі стали в свідки тої миті…
На роздоріжжі долі обнялись
Два серця, що одним теплом зігріті.
Два серця, що ішли порізними шляхами,
Й не думали про весну, що така настане знов,
Відповіли взаємністю, і лагідно руками
Взяли свідомо запізнілу цю Любов…
А чи Вона доречна?
І відповідь без слів…
- Чому ж цей Чоловік весь час переді мною? ,-
Запитую щораз у срібних зір.
- Що трапилося, Жінко? Що з тобою?
І однозначна відповідь – ДОРЕЧНА
А ти?
Коли на виклик наш з’явилася таксі
Чому ж біля під’їзду ти стояв тоді?
Про що ти думав сам собі, вдивляючись у слід?
Скажи, будь ласка, друже мій, мені.
То чи Любов ДОРЕЧНА?
… і відповідь без слів
І, думаю, слова тут непотрібні...
Лидия