Мій погляд інколи спускається туди...

Мій погляд інколи спускається туди,
Де все можливо: сльози, пекло, радість
Де залишають свої душі люди
Де все лиш так, як це захоче безкінечність...
Мій погляд інколи спускається туди,
Де все можливо: сльози, пекло, радість
Де залишають свої душі люди
Де все лиш так, як це захоче безкінечність.
Де в кожній душі своя тюрьма і клітка,
Де кожен у полон здає невинне серце.
Де викликає брид,огиду в усіх невинна квітка,
Де волю пють,а потім кидають в бридке відерце.
Нажаль, туди не кожен може очі відвести
Не кожен може зрозуміти цю реальність.
А потім....Ні, не кожен може погляд відвести,
На вітер кинути свою відповідальність.
Це можуть лише обрані, лиш ті
Що мають все серйозно зрозуміти,
Що своє місце знають у житті,
Що мають щастя й вміють цим радіти!
Квітуля